Лейшманіоз — природно-осередкове трансмісивне захворювання, яке зустрічається в країнах з теплим та жарким кліматом.
Збудниками лейшманіозів є джгутикові найпростіші, які належать до типу  Sarcomastigophora, ряду Kinetoplastida, родини Trypanosomatidae, роду Leishmania. На сьогодні відомо близько 20 видів і підвидів лейшманій патогенних для людей і тварин. Вони мають складний життєвий цикл, який проходить за участю двох хазяїв. Одним з них є хребетні тварини — собака, лисиця, бурундук і людина; другим хазяїном є москіти.
Географічне розповсюдження пов’язане з місцями поширення москітів (переносників захворювання). Найбільш активні осередки лейшманіозу знаходяться в Північній і Центральній Африці, Середній Азії.

Зміни клімату ведуть до розповсюдження москітів, а, отже, лейшманіозу в більш північні регіони планети.

А.С.Федчук1, Т.Л.Гридіна1, О.О.Недужко1, Л.Р.Кучеренко, В.І.Черниш,
Л.Г.Засипка, В.І.Лісецька, Л.С.Котлік
ДУ «Український науково-дослідний протичумний інститут ім. І.І.Мечнікова» MOЗ України
Комунальна Установа Одеська міська студентська поліклініка №21
Одеська обласна санітарно-епідеміологічна станція

УДК: 616.98:578.828 ВІЛ: 616-036.22 (477.7)


В Декларації щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом, прийнятій Спеціальною сесією ООН у 2001 році, сформульована установа щодо необхідності зупинити розповсюдження ВІЛ-інфекції до 2015 року та покласти початок тенденції на скорочення захворюваності. За оцінками ВООЗ, у світі 10,3 млн. осіб віком 15-24 років живуть з ВІЛ, половина усіх нових випадків інфекції виникає в осередку молоді, а це понад 7000 випадків щоденно. За даними Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, загальна кількість ВІЛ-інфікованих у нашій країні складає більш ніж 140 тисяч осіб, які пройшли тестування на ВІЛ у державних медичних закладах. Оскільки не всі проходять тестування, дійсна кількість людей, що живуть з ВІЛ, за оцінками спеціалістів, може коливатися у межах 250-680 тисяч осіб.
Приблизно 50% усіх ВІЛ-інфікованих в Україні – особи віком до 25 років. Викликають стурбованість високі темпи поширення інфекції не тільки у групах ризику, а й серед так званих благополучних верств населення. Рівень обізнаності щодо шляхів передачі ВІЛ серед молоді досить низький. Однак молодь у багатьох випадках не пов’язує можливість ВІЛ-інфікування з ризикованою поведінкою, а оскільки тестування на ВІЛ в Україні є добровільним, молоді люди часто не знають про свій ВІЛ-статус.